Історія з гітарою

 

  Пабло сидів у вагончику і ніжно перебирав струни новенької гітари, гроші на яку він збирав майже місяць. Звичайно, сім тисяч доларів були незначною сумою для  його татка-мера і якби вони знадобилися Пабліто для чогось іншого, він би отримав їх без проблем. Але просити гроші на гітару було безглуздям, оскільки Бустаманте-старший був категорично проти синового хобі і не дав би на нього ані цента. Пабло купив її у одному з найдорожчих магазинів Буенос-Айреса і тепер не міг намилуватися. Коли він торкався струн, йому здавалося, що вони з гітарою стають одним цілим і світ навколо перестає існувати. Але усьому хорошому настає кінець, і вільний час Пабло теж закінчився, настала пора занять...

 

...У класі, як завжди, було гамірно, до Пабло підбігли Гідо й Томас.

- Старий, ти знаєш, що жаба Пілар розляпала матусі про те, що ми дістали відповіді, і та поміняла завдання на контрольну?!

- Чорт,  вона  що взагалі сказилася?! Стукачка! Так, хлопці, потрібно негайно щось вигадати. Ще мені одиниці за англійську не вистачало для повного щастя!

- Ну добре, не хвилюйся так, від контрольної вже ж нікуди не подінешся, ходімо до класу, - Томас був настроєний найбільш оптимістично.

- От бачиш, а якби не я, ти б певно досі зустрічався із цією жабою! – Гідо, як завжди, не страждав від самокритики. Продзвенів дзвоник, і з понуреними головами хлопці пішли на власну смерть...

 

...Очікування Пабло виправдалися, і тепер він згорав від праведного гніву до директорської дочки. “Я приб’ю цю жабу!” - думав він.

 Тим часом Маріса понуро брела коридором. “Щось останнім часом все не клеїться, - думала вона. – Мало того, що за “хорошу” поведінку пересадили на сусідню парту до директорової дочки, то ще й за контрольну отримала “відмінно”. Певно тепер всі подумають, що я директорська підлабузниця. Я, Маріса Піаспіріто!!!” Та не це були головні проблеми. Думки дівчини блукали навколо Пабло. Вона не любила цього “таткового синочка”. В ньому її дратувало майже все, але останнім часом Марі помітила, що все частіше ці блакитні очі ввижаються їй у сні, а його усмішка день і ніч стоїть перед очима. Волею-неволею Маріса ловила себе на тому що думає про Пабло і це дратувало дівчину ще більше. За цими думками вона й не помітила, як наткнулася на Пабліто, який теж був не дуже веселим.

- Дивися куди прешся, дурепо!!!

- Мовчи вже, придурку, ти останнім часом такий нервовий, чи не час тобі звернутися до психіатра?

- А чого б мені ним не бути, якщо такі проблеми з оцінками! У тебе ж за контрольну “відмінно”, певно без допомоги Пілар тут не обійшлося. Щось ви останнім часом стали такими подругами...

   А от такої образи Маріса вже не стала терпіти! Вона вдарила Пабліто трохи понижче живота і втекла геть. Спіріто завжди вміла за себе постояти!

“Божевільна! – подумав той сповзаючи по стіні. – Скажена психічка! Але...Але чому ж тоді вона притягує мене, немов магнітом? Чому?”

 

  Маріса тим часом сиділа у вагончику, це було єдине місце, де вона могла побути на самоті. Сльози котилися по її щоках. “Він тільки і знає, що ображає мене. Дня не було, щоб я не почула від нього “компліменту”. Ідіот! – погляд Маріси наткнувся на гітару. – Але він ще в мене затанцює! Він ще дізнається хто така Маріса Піаспіріто!”. Марі узяла гітару і потягла до своєї кімнати. “Хай пошукає, хай понервується, розумник!”...

 

  Наступного дня у кімнаті Пабло коївся скандал. Він бігав по кімнаті і трощив все, що потрапляло під руку! Гідо з Томасом намагалися заспокоїти його, але марно.

- Гітара, моя новесенька гітара!!! Ну куди вона поділася?! Ну чому на мою голову валяться одні проблеми?!

- Пабло заспокойся, я нарешті випросив у своєї старої гроші на кросівки “Адідас”, але для тебе мені нічого не жаль, - Томас простягав Пабло конверт з грошима.

- Дякую, але не треба. Повинен я все таки сам навчитися вирішувати свої проблеми, Спіріто права, я татків синочок. Піду я в душ, треба освіжитися.

- Тоді ми з Гідо почекаємо на тебе у кімнаті відпочинку, там зараз класний бойовик буде. Ходімо, Каво!

 

  А тим часом Марісу мучили докори сумління. “А Бустаманте має рацію: я скажена істеричка, і все роблю не подумавши! Наче ж він мені нічого й не зробив, чого ж я так розізлилася?” Вона взяла гітару і пішла до кімнати Пабло. Та тільки-но Марі хотіла покласти її на ліжко, як двері прочинилися й до кімнати зайшов Пабліто. Він був тільки-но з душу, замотаний рушником, з крапельками води на тілі...

- Я й не сумнівався, що без тебе тут не обійшлося!!! Ти хоч розумієш, що через твої дурні жарти я ледве з глузду не з’їхав?! – Пабло притиснув Марісу до стіни, перекриваючи шлях до відступу. Його розгнівані блакитні очі кидали блискавки. Маріса поглянула в них і ледве не втонула. У гніві Пабло був ще прекрасніший і втративши самоконтроль Марі бовкнула:

- Зараз повинен бути поцілунок!

- Що-о-о-о-о-о?!?!

- Ну дивися: ми в тебе у кімнаті наодинці, стоїмо обличчям до обличчя, ти дивишся мені в очі, а я тобі, отже за усіма правилами ми маємо поцілуватися.

- Ну.. Знаєш... Знаєш!!! Знаєш, Спіріто... Ти... Ти!  Ти абсолютно права! – Пабло повалив Марі на ліжко і їхні вуста злились у поцілунку.

- Старий,  май совість, скільки можна чека... – побачивши ситуацію в кімнаті, Гідо зрозумів, що вони з Томасом так і не дочекаються Пабло, тому зачинив двері. – У нього там значно цікавіші справи, - мовив він Томасу.

- Еге ж, але я одного не розумію, здається Пабло раніше не мав великої любові до Маріси, - замислено відповів той.

- А я ж тобі казав, що вони будуть разом, я ж казав! Я знав! – усе таки Гідо був напрочуд скромним хлопцем...

 

Анюта